з нагоди відзначення 100-річчя

У цьому році громадськість та церковні інституції вшанували 100-ліття трагічного судового процесу проти православних вірників в столиці Мараморошського комітату – місті Сигот (нині Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei в Румунії). На історичному факультеті УжНУ з ініціативи керівництва Мукачівської православної єпархії проведено міжнародну конференцію. В роботі форуму взяли участь вчені восьми країн світу: США, Сербії, Словаччини, Чехії, Польщі, Російської Федерації, Угорщини, України. Доповіді учасників показали, що тема переслідування населення за релігійною ознакою є надзвичайно актуальною у сучасному суспільстві.

У рамках роботи Богословсько-історичного науково-дослідного центру ім. архімандрита Василія (Проніна) ведеться пошукова робота, спрямована на всебічне вивчення подій, що відбулися на початку ХХ ст. та привернули увагу світової спільноти. Працюючи з документами, старими підшивками газет та епістолярієм розуміємо, чому до цього часу не написана узагальнююча праця, присвячена Мараморош-Сиготським процесам. Першою, і, як на мене, основною проблемою, з якою стикався пошукувач, була розпорошеність джерел. Особливість політичної історії Закарпаття, яке переходило із складу однієї держави до іншої, змінивши за 100 років близько десяти режимів та квазі утворень, не сприяло збереженню документів. Стосовно другого Мараморош-Сиготського процесу (1913-1914 рр.), то джерела з його історії знаходиться в архівах Австрії, Угорщини, Румунії, Чехії та Словаччини. Другою проблемою, яка б не мала робити перешкод для кваліфікованого історика – є слабке володіння іноземними та класичними мовами. Не можемо приймати відмовку, що немає джерел, потрібно знати де їх шукати і як з ними працювати.

У пропонованій публікації зосередимо свою увагу на безпосередній підготовці судового процесу, слідстві, порушеннях, що були допущені щодо затриманих, судових засіданнях, дебатах, вироку.
Відомо, що рух повернення у «стару віру» розпочався наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. Користуючись підтримкою влади, Мукачівський греко-католицький єпископ, репресивними методами намагався придушити це явище. Судові процеси перших років ХХ ст. в Берегові, Мараморош-Сиготі, Дебрецині, Пряшеві показали, що законодавство про зміну релігії в Австро-Угорщини використовується досить таки вибірково.

Ситуація, що склалася на Закарпатті в 1911-1912 рр., викликала глибоке занепокоєння керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії. Про хорошу інформованість церковної влади про стан православного руху, свідчать ряд документів, які виявлені нами в архіві. До агітації проти «схизми» були підключені і тогочасні мас-медіа – газети «Наука» та «Неділя». У квітневому номері в 1912 р. «Наука» розміщає невелику замітку «О шизмѣ». В статті серед всього іншого читаємо: «На днях широко росписалися будапештянскѣ газеты о шизмѣ, котра сѣмъ-тамъ въ Мараморошѣ указалася, якъ то въ Изѣ, а новѣйше въ Тереблѣ. До теперь свободно ходили межи народомъ такѣ «самозваннѣ» апостолы, котрѣ бунтуютъ людей противъ прадѣдной вѣры и всякими ложными бесѣдами агитуютъ противъ уніи, т.е. противъ единства церкви» . Потім дописувач говорить про поліційні арешти активістів, цілком схвалюючи ці дії. Аналізуючи газетну замітку розуміємо одне, що для автора – греко-католицька церква – це прадідна віра, хоч вона і утвердилася на Мараморощині у кінці XVIII ст., а православ’я, котре дійсно мало глибоку історію в країні – це єресь та відступництво. Прикро, що таку риторику часто зустрічаємо і в наш час, і від осіб, що мали б ширити любов і правду.

Викладач семінарії Іван Мигалка в липневому номері «Науки» за 1912 р. публікує статтю під назвою «О вѣрѣ православно-христіанской» . Після аналізу історії християнства перших століть та причин розколу 1054 р. він зневажливо описує лідерів православного руху: «Изянскѣ православники могутся заганьбити своимъ долговолосымъ священникомъ Александромъ Кабалюкомъ, котрый недавно 1907-го року еще въ сѣрдаку во Биксадахъ и Густъ-Боронявѣ на отпустахъ у наших священниковъ яъ простый хлопъ сповѣдавъ и причащався… Потомъ ачей 1908-го року пошовъ на Афтынъ гору, где ачей безъ всякого конченія духовныхъ наукъ, за іеромонаха высвятили его и послали до константинополского патріарха, котрый досвободивъ его перейти до Угорщины, обы туй сущихъ угрорусовъ переводивъ на свое кривославіе».

Також нашу увагу привернула ще одна замітка в «Науці», опублікована в серпневому номері за 1912 р. Автор аналізує пастирський лист нового єпископа – Антонія (Паппа), спрямований проти православ’я та називає активістів «платными агентами». Риторика Мукачівського владики повторювала думки його попередника – придушити православний рух адміністративними методами, звинувативши селян у панславістській, антидержавній пропаганді. В одному із інтерв’ю єпископ Антоній заявив: «В Марамороші треба було провести арешти. Треба загострити прикордонну сторожу, щоб не потрапляли панславістські листівки. Заборонити відвідування закордонних відпустових місць. Про це я інформував Міністерство судівництва і дістав велике зацікавлення».

За повідомленням газети «Máramarosi Független Ujság» 10 лютого 1912 р. Олексій (Кабалюк), маючи супровідний лист з Мішкольца, приїхав до Ізи, де наступного дня проводив богослужіння. Угорські жандарми взяли його під арешт і тримали доти, поки окружний суддя не дозволив проводити священику релігійну діяльність на три дні . За цей час він освятив молитовний будинок, охрестив близько 200 дітей, повінчав 19 подружніх пар і причастив у загальній сповіді 1300 вірників . На свято Великодня 1912 р. селяни самі служили службу і святили паски, бо староста заборонив їм запросити священика з Мішкольца. Під час святкування жандарми робили в селі обшуки, намагаючись схопити православного священика. Щоб не допустити приїзд до с. Іза жителів навколишніх сіл, поліція перекрила всі шляхи до населеного пункту.

14 червня 1912 р. чернівецька «Русская Правда», посилаючись на угорські газети, повідомила, що в Угорській Русі дев’ять сіл заявило про перехід у православ’я. Угорська влада провела масові обшуки та арешти в Ізі, Липчі, Тереблі, Хусті, Уйбарові (нині Новобарово). Було конфісковано чимало книг релігійного змісту та накладено штрафи від 50 до 100 крон . 17 червня 1912 р. співробітники поліції та прикордонної служби провели обшук в будинку Олексія (Кабалюка) у с. Ясіня. Вони вилучили з домової церкви чашу, священицький одяг, книги та опечатали двері. Ієромонах Олексій після цього випадку виїхав до США, де проводив місіонерську роботу серед русинів-емігрантів.

Зважаючи на те, що центром православного руху на Мараморощині було с. Іза, вістря переслідувань торкнулося в першу чергу її жителів. Після судових поневірянь 1903-06 рр. ізяне намагалися законним шляхом вийти з греко-католицької церкви та ввійти до складу Сербської православної церкви. За угорським законодавством, цей крок був можливий за дотримання відповідної процедури. Вони зібрали необхідні документи та відправили їх до Мішкольца до православного священика. Однак, факт переходу відмовився визнавати місцевий священик Андрій Азарій, який звинуватив селян у підробці документів. Вивчивши обставини слідства прокурор Бульовскі 26 квітня 1911 р. припинив розслідування за кримінальною справою Петра Кашко та його співучасників у зв’язку з відсутністю складу злочину. Важливі пояснення прокурора по суті справи. Наприклад, Іван Чопей та 821 його співучасників із с. Іза висловили бажання з греко-католицької церкви перейти у православну. Для здійснення свого бажання вони намагалися дотримуватися формальностей, передбачених законом, але священик Андрій Азарій всіляко цьому перешкоджав. Він відмовлявся прийняти вірників, ховався від них на квартирі та в церкві. Ця ситуація змусила селян спостерігати за священиком. Коли Андрій Азарій у особистих чи церковних справах покидав будинок, тоді вони невеликими групами підходили до нього, у присутності двох свідків і заявляли про бажання переходу. Однак, священик не брав ці заяви до відома і відмовлявся видавати свідоцтва. Після цього свідки самі оформляли свідоцтва, вказуючи, що названі у документі особи двічі зверталися до священика у справі переходу, і той відмовився їх прохання задовольнити . Під час проведення слідства Андрій Азарій частково змінив свідчення, переконуючи, що селяни у складі 410 осіб дійсно просили на вулиці відпустити їх із складу греко-католицької церкви, але ніхто не вимагав посвідчення про заяву. Він також визнав, що наприкінці лютого 1910 р. група селян повторно заявляла про свій вихід з унії та просила свідоцтва, але він наказав прохачам трохи зачекати з рішенням. Таким чином, стає зрозумілим, що священик не хотів підтверджувати право переходу у православ’я і намагався відстрочити цю подію. Прокурор прийшов до висновку, що селяни, розуміючи, що священик не видасть їм посвідчення у будь-якому випадку, скористалися положеннями закону правильно. Другою причиною припинення судового розгляду прокурор вважав те, що позаяк факт фальсифікації документів не доведено, тому треба відкинути звинувачення в тому, що «греко-католицька церква потерпіла значні матеріальні збитки, бо втратила велику кількість своїх віруючих – платників податків, проте ті збитки виникли не через те, що вірники вийшли на підставі «підроблених посвідчень», а тому, що вийшли».
Андрій Азарій не погодився з рішенням суду і подав апеляцію до королівського генерального прокурора в м. Кошіце. Священик визнавав, що селяни неодноразово заявляли йому про перехід у православ’я, але жодного разу не просили посвідчення . Він стверджував, що не був зобов’язаний приймати до відома заяви вірників, коли вони не були подані в його офіційному помешканні, крім того, заявники завжди висловлювали свої вимоги не поодинці, як вимагає закон, а натовпом. Наприкінці апеляційного звернення Андрій Азарій безпідставно звинуватив бажаючих перейти у православ’я у політичній антидержавній агітації. «Це результат самого великого розмаху підбурювання проти греко-католицької релігії й угорської держави. Організатори руху в Ізі хочуть північно-східну частину Угорщини залучити до панування російського царя».
Звинувачення Андрія Азарія були прийняті до відома угорською владою. 16 квітня 1912 р. хустський окружний начальник виніс постанову, за якою 1688 посвідчень, поданих православним священиком Г. Мотином та жителями села Іза, не відповідали вимогам § 3, 4, 5 закону LІІ від 1868 р., а отже, утворення православної церкви в с. Іза є неможливим . В обґрунтуванні рішення окружний начальник доводив, що свідоцтва є неправильно оформлені, через що їх не можна було приймати до уваги. У його висновках продовжуються політичні звинувачення проти членів православного руху. «В с. Іза поширення ідей православної віри пов’язано із тим переконанням, що природним наслідком прийняття православної віри є перехід частини угорської держави до панування російського царя, який угорські органи та панство прожене» . Селяни подали оскарження на рішення хустського окружного начальника від 16 квітня 1912 р., але заступник жупана Марамороського комітату у постанові від 30 листопада 1912 р. відхилив апеляцію і залишив у силі попереднє рішення щодо утворення православної громади в с. Іза.

У червні 1912 р. з угорського Міністерства культів і народної освіти на ім’я греко-католицького єпископа надійшов лист, у якому в загальних рисах характеризувалося релігійне становище в Північно-Східній Угорщині. Дописувач стверджував, що православний рух є російською агітацією та переслідує великоруську ідею. «Стосовно утворення православної парафії в Ізі, то цьому вдалося перешкодити, але рух перекинувся на кілька сіл Хустського округу, у Тячівському окрузі охопив Тереблю, Дулово, Кричево, у Тересвянському окрузі – Терново, Нересницю, Вільхівці, далі в Ясіня» . Чиновник повідомляв єпископа, що греко-католицьке духовенство байдуже ставиться до православного руху, іноді не звертає уваги на зв’язок вчителів із православними ватажками. А тому потрібно проводити більше місій, замінювати деяких священиків тощо. Представник Міністерства не відкидав можливість втручання адміністративних органів у боротьбу з православ’ям, але головну роль відводив діяльності греко-католицького єпископа.

На зборах греко-католицького духовенства в Мараморош-Сиготі духовенство вирішило звернутися до уряду з проханням придушити православний рух. Наджупан Марамороського комітату барон Жигмонд Перені пообіцяв здійснити акцію проти православних і розпочав підготовку великого судового процесу. В села, де проявився православний рух було відправлено додаткові загони жандармів та військових. Вони проводили обшуки, заарештовували селян та вибивали в них зізнання в діяльності на користь Росії, агітації проти імператора тощо.

На православних робився шалений фінансовий тиск. Наприклад, окружний уряд у Довгому 1911 р. наклав 724 штрафи на жителів с. Липча за різні проступки, в тому числі за антисанітарію на селянському дворі. Непорядок на дворі коштував селянину 10 крон. Хустський окружний уряд декількох селян з Ізи поштрафував за те, що не знищували гусінь. Окружний уряд у Довгому розпорядженням 553/1912 поштрафував 305 жителів Липчі за те, що молилися вдома. Розмір штрафу складав 60 крон. З часом розмір штрафу було збільшено до 200 крон, а Юрій Чопик з прибічниками з Тереблі платили вже 400 крон . У 1913 р. в с. Великі Лучки, за наказом мукачівського окружного начальника, було зруйновано православний хрест та закрито молитовний будинок.

У с. Іза в будинки активістів православного руху було розквартировано угорських солдатів, утримання яких покладалося на хазяїв. Донесення марамороського піджупана Гулачі до керівництва комітату свідчить, що головним ініціатором насилля проти православних селян у с. Іза був о. Андрій Азарій. Гулачі писав, що всі дії відбувалися «на прохання пана духівника о. Азарія» . В с. Іза роботу поліції та військових очолили слідчі з Сиготу Міклош Бренер та Міклош Імре. Селянам заборонялося збиратися групами більше двох чоловік, ходити до сусідів . Жандарми вимагали від жителів, щоб кожний мав при собі посвідчення про те, що він відвідує греко-католицький храм, які видавав священик. Якщо селянин не мав такого документу, то його піддавали катуванням, часто насильно гнали на богослужіння. Наприклад, жандарми жорстоко побили Івана Пасульку, Костянтина Вакарова, Костянтина Хвуста, Андрія Пристаю, за те, що вони відмовилися давати присягу про повернення до унії; жінок Ганну Кадарь і Марію Сабов – за спробу відвести дітей на хрещення до православного священика в Мішкольці; Івана Гайду, Марію Вакаров, Івана Борщика – за проведення богослужіння вдома, босими і голими водили вулицями, а Василя Вучкана прив’язали до коня, якого ганяли селом.

Про переслідування жандармів згадувала ігуменя Параскева (Прокоп): «Въ декабрѣ 1912 года, ночью, когда мы всѣ спали, вломались въ нашу обитель 6 жандармовъ, не разрѣшили намъ и одѣться, но такъ, какъ мы встали съ постели, попровадили насъ въ сельскую хижу, гдѣ сорвали съ насъ платье и съ толстыми бигарями били насъ всю ночъ. Плакали только нѣкоторыя, а большинство насъ радовались, что намъ приходится страдать за Іисуса и за … православную вѣру. Мы при побояхъ крестились и пѣли пѣсню: «Іисусе мой прелюбезный»… Эти жандармы били, мучили насъ и издѣвались надъ нами ужасно. На утро, стѣны сельской хижи были обрызганы кровью. Днемъ жандармы водили нась полуголыхъ, босыхъ, окровавленныхъ съ растрепанными волосами по улицамъ Изы…». Наступного дня дівчат відпустили по домам, але вони знову відправилися до свого будинку. Через три дні жандарми знову навідалися до них, насельниць було схоплено, а споруду зруйновано. Щоб змусити молодих подвижниць відступити від православ’я жандарми «придумали имъ такое мученіе, о какомъ читаемъ въ страданіяхъ 40 мучениковъ Севастійскихъ: вогнали ихъ зимой в реку и держали въ ледяной воде» . В Ізі солдати зруйнували молитовний дім та знищили православний хрест.

Селяни з Тереблі скаржилися постійно в Ужгород на свого священика Олександра Кимака. У листі від 1 березня 1912 р. зазначалося, що священик виступав за відміну поста та скорочення богослужіння, зневажливо та грубо ставився до селян, повідомлялися випадки про побиття служителем церкви селян. Після відмови вірниками записуватися до «Католицького з’єднання» та давати більший розмір натурального податку він звернувся до місцевої поліції з вимогою покарати селян. Як доказ проти селян священик повідомив, що вони використовують заборонені богословські книги, надруковані в Києві. Як виявилося пізніше, ці книги були куплені за згоди священика та більша частина з них знаходилася в сільській церкві .

Суд розпочався 29 грудня 1913 р. в Мараморош-Сиготі. На лаві підсудних опинилося 94 особи, серед яких чоловіки і жінки віком від 17 до 64 років. Селянам висунули звинувачення в тому, що вони шляхом поширення православ’я хотіли відірвати частину угорської держави і приєднати її до Росії; що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства, церкви, угорського народу і законів .

Прокурор переконував суд, що підсудні встановили зв’язки з графом Володимиром Бобринським в Петербурзі і братами Геровськими в Чернівцях з політичною метою. За словами прокурора, звинувачені проводили політичну агітацію на ярмарках і відпустах в монастирях та при матеріальній допомозі «Галицько-Руського общества» поширювали в русинських комітатах відозви, газети, листи, які викликали ненависть до угорської держави і греко-католицького духовенства. На боці православних виступали 19 адвокатів, більшість з яких було безкоштовно призначено угорською владою .

Серед речових доказів, за допомогою яких прокурор намагався довести антидержавну діяльність підсудних, були картини, на яких зображувалися афонські та київські монастирі, ікони, богослужебні книги, видані в Києві, Одесі, Москві, періодичні видання з Чернівців та Львова . Після виступу прокурора суд перейшов до допиту обвинувачених. Судове слухання проводилися на угорській мові, якою володіло лише декілька затриманих. Адвокати звертали увагу на те, що перекладачі неправильно тлумачать висловлювання підсудних та свідків. Більшість ув’язнених відкидали протидержавну агітацію, вони твердили про її суто релігійний характер .

Значну увагу преси привернуло слухання на суді «головного звинуваченого» ієромонаха Олексія (Кабалюка), який повернувся з США та добровільно з’явився на суд. 16 січня 1914 р. прокурор представив речовими доказами його вини листи, книги, церковний одяг, предмети церковного вжитку. У одному з листів до архієпископа Євлогія Олексій (Кабалюк) скаржився на Геровських, що ті поширювали в Угорщині антидержавні друковані видання і тим самим налаштували адміністрацію проти угрорусів. Спочатку Кабалюк відмовився від адвоката і захищав себе сам, потім цю роботу виконував адвокат Артур Клейн. Між звинуваченими на суді був і молодший брат Олексія (Кабалюка) – Юрій Кабалюк. На суді Олексій (Кабалюк) детально розповів свою біографію, наголосивши, що проводив серед населення лише місійну роботу і не переслідував політичної мети. Щоб підтвердити священицький сан, Кабалюк пред’явив посвідчення, підписане архієпископом Холмським Євлогієм .

Про насилля угорських жандармів напередодні суду свідчать покази жителів с. Іза. Так, Микола Сабов заявив, що під час Різдвяних свят 1913 р. його, хворого, жандарм силою погнав до греко-католицької церкви . Інші селяни стверджували, що вони не допустили ніяких злочинів проти греко-католицької церкви і духовенства та всі скаржилися на насильство жандармерії . Від побоїв у в’язниці збожеволіло двоє селян . Після допиту обвинувачених суд перейшов до читання конфіскованої літератури. Багато селян вимагали повернути їм книги назад, вказуючи, що подібні видання є і в греко-католицьких храмах .

Неоднозначну оцінку громадськості викликали допити свідків, яких, за повідомленням львівської газети «Діло», було до 300 чол. . Головною фігурою звинувачення був провокатор Арнольд Дулішкович. На суді виявилося, що він займався політичним шпіонажем та релігійною пропагандою. Подібне завдання виконував також Андрій Манайло, який поселився в с. Липча біля Хуста. Він ходив поміж селянами, виступав проти мадяризації, греко-католицького духовенства, провокував селян на необережні висловлювання. Справжній провал звинувачення показало слухання свідків: уніатських священиків, сільських корчмарів та чиновників. Між адвокатом Йозефом Редеєм та священиком Андрієм Азарієм з Ізи виникла полеміка стосовно трираменного хреста. Адвокат, посилаючись на рішення Конгрегації Поширення Віри від 19 квітня 1887 р., стверджував, що така форма хреста дозволена церквою, крім того такий хрест був і на вежі в Ізі. У свою чергу Азарій заперечував слова адвоката, наголошуючи, що такий хрест – це прояв панславізму. Подібне твердження висував і священик Олександр Кимак з Тереблі. Коли адвокат Й. Редей показав йому молитовник з трираменним хрестом, виданий ужгородським «Уніо», він відповів, що це робиться для того, щоб книги краще розходилися в народі. Свідчення священика з Липчі показали, що чимало духівників боролися з православ’ям через особисту користь. Священик повідомив, що з його села надійшло 168 заяв про перехід, внаслідок чого він втратив триста мір кукурудзи щорічно та плату за треби.

Не маючи достатньої кількості доказів, прокурор 5 лютого 1914 р. звільнив з-під варти значну частину заарештованих, знявши з них усі звинувачення . Незважаючи на всі зусилля захисту й протести світової громадськості, угорська влада 3 березня 1914 р. винесла ганебний вирок – 32 чоловік було засуджено до різних строків ув’язнення і сплати великого грошового штрафу . Найбільший строк отримав ієромонах Олексій (Кабалюк) (4 роки і 6 місяців в’язниці і 100 крон штрафу) .

Судовий процес в Мараморош-Сиготі у 1913-1914 рр. показав світовій громадськості, що в Угорщині органи влади діють за допомогою провокаторів та підкуплених свідків і не дотримуються законодавства про релігію. Захист, який проводили адвокати показав, що угорська влада, не маючи змоги засудити православних за вихід з унії, безпідставно інкримінувала їм державну зраду. Вирок суду свідчив про поразку судової системи імперії та її кризу. Методи слідства шокували широкий за-гал та зацікавили чимало європейських періодичних видань, котрі об’єктивно оцінювали православний рух.

АВТОР: Юрій Данилець, кандидат історичних наук, Ph. D,
доцент кафедри історії України УжНУ,
директор богословсько-історичного науково-дослідного центру ім. архімандрита Василія (Проніна), керівник Закарпатського відділення Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні

Фото надані автором статті

Використані матеріали:
О шизмѣ // Наука. – 1912. – Апрель. – С. 32.
Мигалка І. О вѣрѣ православно-христіанской // Наука. – 1912. – Юлій. – С. 2-4.
Противъ шиизмы // Наука. – 1912. – Август. – С. 31.
Máramarosi Független Ujság. – 1912. – 18.02. – Х. 5.
Данилець Ю. Преподобний Алексій (Кабалюк) Карпаторуський сповідник // Сповідники та Подвижники Православної Церкви на Закарпатті в ХХ ст. / Авт. кол.: Ю. Данилець – голова авт. кол., архієпископ Феодор (Мамасуєв), архієпископ Антоній (Паканич), прот. О. Монич, А. Світлинець, Д. Анашкін, С. Канайло, В. Міщанин, ієромонах Пімен (Мацола), прот. В. Юрина. – Ужгород, 2011. – С. 13.
Гонения на православну віру в Угорщині // Русская Правда. – 1912. – 28 июня. – С. 3.
Hódit a skizma // Máramarosi Független Ujság. – 1912. – 12.10. – Х. 2.
ДАЗО. – Ф. 151. – Оп. 3. – Спр. 1926. – Арк. 1.
Пап С., о. Історія Закарпаття. У 3 т. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2003. – Т. 3. – С. 546.
Beskid K. Monstrosni process v Marmarosske Sihoti. – Hust, 1926. – С. 19.
Бескидский. Как мадьярское правительство и униаты подготовляли Марморошский процесс // Православный Русский Календарь. – Владимирово на Словенску, 1930. – С. 59.
Грабец М. К истории Марморошского процесса. – Ужгород, 1934. – С. 19.
Гонения православной веры. Слава Богу нашему и честь Марморош-Сиготским страдальцам 1914-1934. – Мукачево, 1934. – С. 4.
Бескидский. Как мадьярское правительство и униаты подготовляли Марморошский процесс // Православный Русский Календарь. – Владимирово на Словенску, 1930. – С. 59.
Там само. – С. 58.
Іосиф В. Живыя мощи // Русская Земля. – 1934. – 7 іюня. – С. 2-3.
Бескидский. Изъ исторіи возстановленія Православной веры в южно-карпатской Руси // Православный Русскій Календарь на 1930 г. – Владимирова на Словенску, 1929. – С. 58; Аристов Ф. Карпато-русскіе писатели. Том первый. – Москва, 1916. – С. 136; Igumena Paraskeva (Prokop), v schime Nina // Hlas pravoslavi. – 2005. – № 6. – С. 12.
Письмо из Угорской Руси // Русская Правда. – 1913. – 28 февраля. – С. 5-6.
ДАЗО. – Ф. 151. – Оп. 4. – Спр. 28. – Арк. 15-20.
Österreichisches Staatsarchiv – ÖStA, HHStA Kabinettsarchiv, Geheimakten 27 (alt 29, 30), Politisches 1913, fol. 75-104.
Жертви русофільської пропаганди перед судом // Діло і Нове Слово. – Львів. – 1913. – 29 грудня. – С. 1.
Beskid K. Monstrosni process v Marmarosske Sihoti. – Hust, 1926. – С. 20.
Издѣвательство надъ русскими въ Австріи // Почаевскій Листокъ. – 1914. – 15 января. – С. 5.
До мармарошського процесу // Нива. – Львів. – 1914. – 15 марця. – С. 159.
Показанія о. Алексія (Кабалюка) на суде угроруссов // Почаевский Листок. – 1914. – 15 января. – С. 7-8.
Proces s rusinskymi «velezradci» // Delnicke listy. – 1914. – 30 ledna. – S. 6.
Патріот За-Карпатской Руси // Наша Родина. – Календарь на 1921 г. – Springfield, Vt. USA: Изданіе Русскаго сиротскаго приюта, 1920. – С. 15.
Жертви русофільської пропаганди // Діло і Нове Слово. – 1914. – 3 січня. – С. 3.
Процесс угроруссовъ // Голос Москвы. – 1914. – 16 января. – С. 14.
Русофільський рух в східній Угорщині // Діло. – 1913. – 10 грудня. – С. 3.
Proces s Rusiny // Cech. – 1914 . – 11 unora. – S. 2.
Beskid K. Monstrosni process v Marmarosske Sihoti. – Hust, 1926. – С. 27.
Грабец М. К истории Марморошского процесса. – Ужгород, 1934. – С. 20.
Процесс угроруссовъ // Голос Москвы. – 1914. – 6 февраля. – С. 4.
Le proces des Ruthenes // Le Figaro. – 1914. – 4 mars. – P. 2.
Вирок в Мараморошській розправі // Діло. – 1914. – 3 березня. – С. 6.

http://orthodoxkhust.org.ua/husts-ka-yeparhiya/100-richchya-maramorosh-sy-gots-kogo-protsesu/maramorosh-sygotskyj-protses-nad-pravoslavnymy-1913-1914-rr/